Доброго ранку, діти!
Математика
Тема:Повторення ділення з остачею. Письмове множення на одноцифрове число. Розв'язування задач.
1.Каліграфічна хвилинка. Запиши числа на 10 більші від даних: 731, 629, 391, 815, 900.
2. Виконай ділення з остачею.
42 : 5= 63 : 20= 32 : 3=
17 : 8= 102 : 50= 720 : 100=
3. На минулому уроці ми ознайомились із письмовим множенням. Давайте пригадаємо, перегляньте відео.
Дію множення, як і дію додавання, можна виконувати в стовпчик. Розглянь, як записують числа.
Розглянь зразок міркування.
Міркуй так. Треба помножити 37 на 9.
Множу одиниці. 7 од. ∙ 9 =63 од., 63 одиниці – це 6 десятків і З одиниці.
З одиниці пишу під одиницями, а 6 десятків запам’ятовую і додам їх до десятків після множення десятків.
Множу десятки. 3 дес. ∙ 9 = 27 дес.
До 27 десятків додаю 6 десятків, які отримали, коли множили одиниці. Буде 33 десятки, або 3 сотні й 3 десятки. Записую 3 десятки під десятками, а сотні зліва від десятків.
Читаю відповідь. 333.
Отже, при письмовому множенні (у стовпчик) виконують порозрядне множення. Починають множити з нижчого розряду – з одиниць. Схематично цей спосіб обчислення можна зобразити так:
4.Робота з підручником. Вправа 1109-виконайте письмово множення. Задача 1111(письмово)
Фізична культура
Тема:Комплекс загальнорозвивальних вправ без предмета.
Діти, переглядаємо відео та виконуємо вправи.
Українська мова
Тема:Повторення вивченого про речення.Виконання навчальних і контрольних завдань.
Діти, сьогодні ми повторимо вивчене про речення.Давайте переглянемо відео і пригадаємо все, що раніше вивчали з теми "Речення".
Запишіть завдання каліграфічної хвилинки у зошиті.
Пригадайте!!!
Для закріплення вивченого пройдіть тести за посиланням(можна проходити лише один раз)
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=535690
Літературне читання
Тема:Урок позакласного читання.
-Діти, на сьогоднішньому уроці позакласного читання ми познайомимося із творчістю сучасного письменника Сашка Дерманського. Перегляньте цікаву розповідь письменника про себе та свою творчість.
Послухайте твір Сашка Дерманського "Мрія Маляки".
Твори Сашка Дерманського користуються неабиякою популярністю у сьогоденні. Їх із задоволенням читають школярі. Потренуйтеся у вправності читання та прочитайте "Казки дракона Омелька" Сашка Дерманського.
Сашко Дерманський
КАЗКИ ДРАКОНА ОМЕЛЬКА
Вступна казочка про Омелька
Був собі Омелько. І був він драконом. Понад усе на світі, навіть більше за млинці з суницями, любив Омелько вигадувати казки.
Та була одна заковика: драконові бракувало слухачів, бо щойно він підкрадався до когось, аби розказати казку, усі верещали: «Дракон!» — і втікали.
Не було такого звіра, який сів би і спокійно вислухав бідолашного Омелька від початку до кінця.
Добре, що мав дракон жінку, драконицю Килину, от вона й вислуховувала всі чоловікові оповідки.
Якось Омелько вигадав нову казку, прийшов на кухню до жінки та й каже:
— Килино, а почуй-но, любасю, яку дотепненьку казку я намудрував: «Були собі...»
— Одчепися! — пирхнула дракониця.
Килина ще відучора приндилася на чоловіка, бо він розтоптав квітничок біля їхньої печери — біг розказати нову казочку, перечепився об задню свою лапу та й тюхнувся носом у мальви.
— Одчепися кажу! Витолочив усі мальви, а тепер хочеш, щоб і млинці попригорали! Розказуй свої небилиці комусь іншому, а мене не руш!
— Та однесеньку, Килинонько, коро-те-е-сеньку.
— Ану,— спалахнула Килина, пускаючи ніздрями бурі димки,— не роздраконюй мене, чоловіче, бо!..
— Ой, мене вже нема,— проскоромовив Омелько і вискочив з кухні. Він бо знав: коли вже жінка пускає бурі димки — ховайся! Якби ще сині, то можна говорити, а бурі — гаплик, не варто й сіпатись.
Спочатку Омелько спробував розказати казку самому собі, однак було геть нецікаво слухати те, що знаєш напам’ять.
Дракон мало не плакав.
Від переживання Омелькові підскочила температура. З пащі так і пашіло вогнем, луска розжарилась майже до червоного, а килимок під ногами вже почав скручуватись у трубочку.
«Гай-гай,— подумав Омелько,— зараз ще нароблю в хаті пожежі!»
Він вискочив з дому і помчав до річки, щоб сполоснутися й охолонути.
Омелько біг край лісу і розпалювався щодалі більше: під ногами вже спалахувала трава, а з ніздрів так і сипали снопи іскор.
Аж раптом дракон побачив, що на узліссі пасуться лосі.
«О,— подумав Омелько,— зараз я розкажу їм свою казочку...»
— Здоровенькі були, лосики,— на ходу привітався Омелько, вергаючи страшний вогонь,— а послухайте-но...
Та була одна заковика: драконові бракувало слухачів, бо щойно він підкрадався до когось, аби розказати казку, усі верещали: «Дракон!» — і втікали.
Не було такого звіра, який сів би і спокійно вислухав бідолашного Омелька від початку до кінця.
Добре, що мав дракон жінку, драконицю Килину, от вона й вислуховувала всі чоловікові оповідки.
Якось Омелько вигадав нову казку, прийшов на кухню до жінки та й каже:
— Килино, а почуй-но, любасю, яку дотепненьку казку я намудрував: «Були собі...»
— Одчепися! — пирхнула дракониця.
Килина ще відучора приндилася на чоловіка, бо він розтоптав квітничок біля їхньої печери — біг розказати нову казочку, перечепився об задню свою лапу та й тюхнувся носом у мальви.
— Одчепися кажу! Витолочив усі мальви, а тепер хочеш, щоб і млинці попригорали! Розказуй свої небилиці комусь іншому, а мене не руш!
— Та однесеньку, Килинонько, коро-те-е-сеньку.
— Ану,— спалахнула Килина, пускаючи ніздрями бурі димки,— не роздраконюй мене, чоловіче, бо!..
— Ой, мене вже нема,— проскоромовив Омелько і вискочив з кухні. Він бо знав: коли вже жінка пускає бурі димки — ховайся! Якби ще сині, то можна говорити, а бурі — гаплик, не варто й сіпатись.
Спочатку Омелько спробував розказати казку самому собі, однак було геть нецікаво слухати те, що знаєш напам’ять.
Дракон мало не плакав.
Від переживання Омелькові підскочила температура. З пащі так і пашіло вогнем, луска розжарилась майже до червоного, а килимок під ногами вже почав скручуватись у трубочку.
«Гай-гай,— подумав Омелько,— зараз ще нароблю в хаті пожежі!»
Він вискочив з дому і помчав до річки, щоб сполоснутися й охолонути.
Омелько біг край лісу і розпалювався щодалі більше: під ногами вже спалахувала трава, а з ніздрів так і сипали снопи іскор.
Аж раптом дракон побачив, що на узліссі пасуться лосі.
«О,— подумав Омелько,— зараз я розкажу їм свою казочку...»
— Здоровенькі були, лосики,— на ходу привітався Омелько, вергаючи страшний вогонь,— а послухайте-но...
Та лосі нажахано перезирнулися і галапом дременули до річки — подалі від дракона, під яким горіла земля.
— Та послухайте, лосики, зупиніться на хвилечку!.. — гукав Омелько, біжучи за ними, однак лосі не спинялися і мчали прямо до води.
На березі сиділи жаби. Вони дружно співали.
— О, жаби, звіддаля загукав Омелько,— спиніть-но мені цих лосів! Тримайте їх! Хвилиночку уваги — зараз я вам усім щось розкажу!..
Але, забачивши лосів, що мчать простісінько на них, а надто Омелька, який димить-іскриться, жаби злякались і з булькотом ляпнулись у воду. За ними стрибонули лосі, а вже за лосями шубовснув сам Омелько. Над річкою здійнявся густий стовп пари.
Омелько випірнув і виліз на берег. Він трохи пострибав на лівій нозі, щоб вилилась вода з правого вуха. Потім пострибав на обох — не для вух, просто він любив стрибати.
Лосі, відпирхуючись, теж вилізли на берег, але на протилежний, і хоч Омелько вже охолов, вони не квапилися перепливати назад, вдаючи, що сушать на сонці роги. А жаби зовсім не випірнули.
— Горопашний я, безталанненький,— бідкаючись, брів абикуди мокрий Омелько,— усі мене бояться, усі від мене сахаються, а в мене душа добресенька, а я ж лише казочку хотів оповісти...
Отак ідучи, Омелько й не помітив, як сполохав зграйку зайців, що гралися у квача. Та одне, найменше, не втекло.
— А ти хіба не боїшся мене? — здивовано спитав Омелько.
— Бо-боюся,— чесно призналося зайченя,— але ду- дуже хочу послухати казочку. Бо я найдужче в світі люблю казки.
— Навіть дужче за млинці з суницями?
Зайченя кивнуло, хоча ніколи в світі й не куштувало тих млинців.
— Ну, то слухай,— Омелько обережно, щоб не зачепити зайченя вогнем, прокашлявся і почав свою оповідь: «Були собі.»
— А можна ще одненьку? — несміливо спитало зайченя, коли казочка скінчилася.
— На здоров’ячко,— радо погодився Омелько й розказав ще одну казочку. А потім ще одненьку, і ще.
Сідало сонце — і Килина почала хвилюватися: Омелька й досі не було вдома, а вона боялася, щоб він сам ходив поночі.
Словом, дракониця так розхвилювалася, що навіть перестала сердитись на чоловіка і вирішила його розшукати. Бо ж, зрештою, Омелька вона любила більше, ніж квіти.
Килина знайшла Омелька неподалік річки. Він сидів на траві й захоплено розказував казочку, а біля нього вмостилося маленьке зайченя і захоплено слухало. А з-за верболозу сторожко визирали лосі й жаби — їм теж кортіло казочки.
— Омельку,— лагідно покликала Килина,— годі вже казочок, ходімо вечеряти.
— То, може, зайченя запросимо? — несміливо запропонував Омелько.
— Чому тільки зайченя? Я всіх запрошую. Ану, виходьте звідти! — гукнула вона лосям і жабам.— Гайда до нас на млинці з суницями.
Лосі й жаби засоромлено вийшли з-за кущів.
— Ні, ці не підуть,— запевнив дружину Омелько,— вони мене бояться.
— Ніскі-кі-кілечки не боїмося! — заперечили жаби.
— Вже не бояться? — зрадів дракон.— То це вже чудово!
— А ми не боялися,— буркнули жаби,— нас просто мама обідати покликала.
— А ви підете? — спитала Килина в лосів.
— Підемо,— тихо промовили лосі.
Омелько випірнув і виліз на берег. Він трохи пострибав на лівій нозі, щоб вилилась вода з правого вуха. Потім пострибав на обох — не для вух, просто він любив стрибати.
Лосі, відпирхуючись, теж вилізли на берег, але на протилежний, і хоч Омелько вже охолов, вони не квапилися перепливати назад, вдаючи, що сушать на сонці роги. А жаби зовсім не випірнули.
— Горопашний я, безталанненький,— бідкаючись, брів абикуди мокрий Омелько,— усі мене бояться, усі від мене сахаються, а в мене душа добресенька, а я ж лише казочку хотів оповісти...
Отак ідучи, Омелько й не помітив, як сполохав зграйку зайців, що гралися у квача. Та одне, найменше, не втекло.
— А ти хіба не боїшся мене? — здивовано спитав Омелько.
— Бо-боюся,— чесно призналося зайченя,— але ду- дуже хочу послухати казочку. Бо я найдужче в світі люблю казки.
— Навіть дужче за млинці з суницями?
Зайченя кивнуло, хоча ніколи в світі й не куштувало тих млинців.
— Ну, то слухай,— Омелько обережно, щоб не зачепити зайченя вогнем, прокашлявся і почав свою оповідь: «Були собі.»
— А можна ще одненьку? — несміливо спитало зайченя, коли казочка скінчилася.
— На здоров’ячко,— радо погодився Омелько й розказав ще одну казочку. А потім ще одненьку, і ще.
Сідало сонце — і Килина почала хвилюватися: Омелька й досі не було вдома, а вона боялася, щоб він сам ходив поночі.
Словом, дракониця так розхвилювалася, що навіть перестала сердитись на чоловіка і вирішила його розшукати. Бо ж, зрештою, Омелька вона любила більше, ніж квіти.
Килина знайшла Омелька неподалік річки. Він сидів на траві й захоплено розказував казочку, а біля нього вмостилося маленьке зайченя і захоплено слухало. А з-за верболозу сторожко визирали лосі й жаби — їм теж кортіло казочки.
— Омельку,— лагідно покликала Килина,— годі вже казочок, ходімо вечеряти.
— То, може, зайченя запросимо? — несміливо запропонував Омелько.
— Чому тільки зайченя? Я всіх запрошую. Ану, виходьте звідти! — гукнула вона лосям і жабам.— Гайда до нас на млинці з суницями.
Лосі й жаби засоромлено вийшли з-за кущів.
— Ні, ці не підуть,— запевнив дружину Омелько,— вони мене бояться.
— Ніскі-кі-кілечки не боїмося! — заперечили жаби.
— Вже не бояться? — зрадів дракон.— То це вже чудово!
— А ми не боялися,— буркнули жаби,— нас просто мама обідати покликала.
— А ви підете? — спитала Килина в лосів.
— Підемо,— тихо промовили лосі.
Їм було соромно, що злякалися такого доброго дракона, але ж так кортіло скуштувати млинців із суницями.
Доки йшли до Омелькової печери, вже почало смеркатися.
— Ще далеко? — спитало зайченя.— Бо мені в темряві страшно робиться.
— Нема чого боятися,— пхинькнула одна із жаб,— темрява зовсім не страшна, вона просто темна.
— Це зовсім не дивно, що мале боїться. Його ж самого он жменька, а темрява — величе-е-зна.— Омелько взяв зайченя на руки, щоб воно не боялося.— Та що тут і казати, коли буває, що й сама ніч боїться темряви.
— Ніч? — не втримався котрийсь із лосів.— Ніколи не чув такого.
— І ми не чули,— квакнули жаби.
— Ну, сказав Омелько,— то послухайте мою казочку.
Р.s. Виконані завдання надсилайте мені у Viber для перевірки. Спілкуємось у Viber-групі.
Немає коментарів:
Дописати коментар